Свято
вишиванки
Вишиванка -
символ Батьківщини
|
Мета: викликати у молодого
покоління інтерес до історичного минулого, а саме до вишиванки, відновлювати
національні традиції та впроваджувати їх у життя.
Україно моя вишиванко,
Ти мій рай, моя радість і
доля.
Я без тебе, як день без
світанку,
Я без тебе як жайвір без поля.
Вчитель:
17 травня 2018 року в Україні і світі святкують День вишиванки.
У культурі будь-якого
народу є речі, які яскраво відображають його особливі національні традиції.
Вишиванка – це наша національна гордість. Споконвіку
українські жінки та чоловіки шанували одяг, а особливо вишиту сорочку. Бо
вірили, що вона захищає людину від усього злого. Вважалося, що сорочка, яка
прилягає до тіла, є провідником магічної сили, що є у людині. А водночас – це і
оберіг.
Цей український оберіг пройшов крізь віки й нині
символізує чистоту почуттів, глибину безмежної любові до Батьківщини. Українська
вишивка, як і українська пісня, є знаковим для нашої традиційної культури. Без
любові до них не станеш справжнім українцем і навіть не зрозумієш українську
душу.
В народі кажуть: «Без
верби і калини нема України!». До сказаного слід додати: «І без вишиванки»,
адже саме вишитий рушник і вишита сорочка по праву стали українськими народними
символами-оберегами, що яскраво підтверджує народна мудрість: «Хата без
рушників, що родина без дітей», «Рушник на кілочку хати — хата у віночку», «Не
лінуйся, дівонько, вишивати — буде чим гостей шанувати».
Учениця 1:
Вишиванка - символ Батьківщини,
Дзеркало народної душі,
В колисанці купані хвилини,
Світло і тривоги у вірші.
Вишиванка - дитинча кирпате,
Що квітки звиває в перепліт,
Материнські ласки, усміх тата,
Прадідів пророчий заповіт.
Вишиванка - писанка чудова,
Звізда ясна, співи та вертеп.
Вишита сльозою рідна мова,
Думами дорога через степ.
Вишиванка - біль на п`ядесталі,
Слава, воля, єдність, віра - ми.
Журавлем курличе, кличе далі,
Стелить вирій взорами-крильми.
Учень 1:
Якось Бог вирішив наділити дітей світу
талантами.
Французи вибрали
елегантність і красу, угорці - любов до господарювання, німці - дисципліну і
порядок, діти Польщі - здатність до торгівлі, італійські діти одержали хист до
музики... обрадувавши всіх, Бог раптом побачив у куточку дівчину. Вона була
одягнена у вишиту сорочку, руса коса переплетена синьою стрічкою, а на голові
багрянів вінок із червоної калини.І запитав її Бог:
-Хто ти? Чого така сумна?
Дівчина відповіла:
Я - Україна, а плачу я, бо
стогне моя земля... Сини мої на чужині, на чужій роботі, а в своїй хаті немає
ні правди, ні волі.
-Чого ж ти не підійшла
раніше? Я всі таланти роздав. Не знаю чим можу зарадити твоєму горю?
Дівчина хотіла піти, але Бог
зупинив її:
-Зачекай. Є в мене дар, який
прославить твій народ на цілий світ. Від сьогодні все горітиме у твоїх руках.
Візьмеш ти шаблю , і буде нескорений твій народ. Візьмеш плуг, і заколоситься
на ваших полях жито-пшениця. А в хаті твоїй буде панувати краса і затишок, а
пісня твоя звучатиме у віках. Все це стане можливим, дякуючи вірі твого народу
у власні сили і бажанню працювати заради власного добробуту.
Взяла дівчина Божий дарунок,
і відтоді славиться Україна своїми майстрами, а серед них ті, що присвятили
себе мистецтву народної вишивки, художнього плетіння та іншим видам рукоділля.
Учениця 2:
Народна вишивка - це мистецтво, яке постійно розвивається. Це величезне
багатство, створене протягом віків тисячами безіменних талановитих народних
майстринь. Наше завдання - не розгубити його, передати це живе іскристе диво
наступним поколінням.
Вічна пісня барв і кольорів.
Неповторна музика натхнення!
Шепіт трав і шелест яворів,
І дзвінкі турботи сьогодення.
Хрестиком покладено в рядки,
Посплітались, блиснуло веселкою
Ніжність материнської руки
Пісні ще весільної веселої.
Дух народу в колір заплете,
Проросте і піснею і цвітом.
А над світом, гляньте, а над світом
Українська вишивка цвіте!
Учень 2.
З далекого минулого прийшло до нас рукоділля.
Виникло воно з любові до рідної землі і батьківської оселі, зі спілкування з
навколишнім світом та потреби не стільки бачити красу, а й творити її власними
руками. Вишивання як вид мистецтва існує з незапам'ятних часів. Про вишивку
згадується в Біблії та "Іліаді" Гомера. Нею, за свідченням Геродота,
був прикрашений одяг скіфів. Арабський мандрівник X ст. у своїх розповідях
свідчить, що руси теж носили вишитий одяг.
Учениця 3
Вишиванням споконвіку займалися
жінки. Це чудово робила прекрасна Олена, винуватиця Троянської війни. Дар
вишивання греки пов'язали з ім'ям мудрої богині Афіни. У середні віки вишивка
стала улюбленим заняттям королев і принцес, придворних дам і черниць. У добу
Відродження малюнки для неї робили Ботічеллі, Рафаель. Жаданою і дорогою гостею
була вишивка і в селянській хаті. Вважалося, що вишивання, благотворно впливає на характер жінки, виховуючи такі риси, як
терпіння, вправність, майстерність, художній смак, бо у вишивку кожна дівчина,
жінка, вкладала свої почуття та мрії, щоб принести радість собі та людям.
Учень 3:
Вишивала сорочку мати,
Край вікна на стільці
сиділа,
Та виносила часто з
хати,
Щоб сорочка, мов сніг,
біліла.
До схід сонця ішла
полями,
Набирала ниток в долоні,
Їй клубок, межи трав, з
шовками,
Явір гіллям котив
червоний.
Брала мати
нитки-проміння,
Полоскала у росах чистих
Та, поклавши їх на
коліна,
Заспівала про шлях
тернистий.
Довгі звуки в нитки
вростали,
Проникали в квітки й
листочки,
Розквітать на машинці
стали,
Коли кінчила шить
сорочку.
Учениця 4.
Я встану рано-вранці, на
світанку,
Як спалахне на квіточці
роса.
Вдягну найкращу в світі
вишиванку
І оживе, засвітиться
краса
В промінні сонця. І моя
сорочка
У рунах, в квітах зразу
оживе…
З чарівних квітів я
сплету віночка
Й над світом щира пісня
попливе.
Сорочка, що матуся
вишивала,
Сердечко гріє, душу
веселить.
Бо ж мама щастя-долю
закликала.
Цей оберіг в житті нас
захистить.
Учень 4:
Перш ніж узятися за вишивання,
дівчина мила руки, читала молитву. І лише
тоді сідала до роботи. Борони, Боже, під час вишивання думати про щось погане,
таїти злобу, сваритися. Адже на полотні складалася програма майбутнього
подружнього життя.
Учениця 5:
Без рушників не обходилася жодна важлива подія
людського життя-буття. Ними приймали немовля на
світ. Рушником зустрічали і проводжали гостей, накривали хліб, прикрашали
ікони. Його брали в дорогу, щоб була легкою, ним проводжували у вічність.
Наш рушник - то пісня України,
Нашої священної землі.
В ній співають ранки солов'їні,
Квітом розливаються гаї.
Наш рушник - то доля українська,
То дещиця вічної зорі,
Невмируща слава материнська,
Найсолодші спогади мої.
Пісня «Рушник
вишиваний»
Вчитель:
Народна вишивка - це
мистецтво, яке постійно розвивається. От і сьогодні, уже в 21 столітті, народна
традиція не зникає, а набирає обертів, популярності, стає актуальною і
підсилюється сучасними формами одягу, новими узорами, взятими людьми все з тої
живої Землі-матінки, з рідної природи.
Народу дуже близькі і дорогі давні традиції,
милі серцю вишиті рушники, доріжки, серветки, подушечки, килими, скатертини і
штори, якими часто прикрашають оселі. То ж кожна хата відрізняється своєю
самобутністю, власним баченням краси і затишку.
І коли все це вишите
власними руками з любов’ю і добром, то в домі панує затишок, любов, хороша і
благодатна аура. Та й сорочка-вишиванка сьогодні стала модною, її вдягають на
свято і в будень, від малих дітей до людей поважного віку.
Учень 5.
А я іду по світу в
вишиванці
Встає над світом щире
сонце вранці
І землю гріє променем
ясним.
А я іду по світу в
вишиванці.
Я – українець! І
горджуся цим.
В нас обереги вишивають
здавна.
Така традиція в народі
прижилась.
Вона прадавня, вічна й
дуже славна.
В культурі й до сьогодні
збереглась.
Ані вікам, ні моді не
здолати…
Вона в людському серці і
в душі.
У ній любові, мрій,
надій багато
І ти традиції забути не
спіши.
Вчитель:
А щоб не пропадали наші
традиції, не канули в вічність, мені хотілося б, що б ви теж навчилися
вишивати, щоб пройнялися душею до народної творчості, до вишивки, щоб своєю
роботою уміли прикрасити і одяг, і взуття, і свій дім, щоб жилося у ньому
гарно, щасливо та радісно.
Учениця 6:
Учись, дитино, гарно
вишивати –
Це творчість і поезія душі.
У вишивці закладено
багато…
Від неї відцуратись не
спіши.
У ній краса, билина,
дума й казка,
В ній подих вітру, шепіт
квітів й трав,
Любов, турбота, ніжність
мами, ласка,
Чарівність й диво
сонячних заграв.
Учись, дитино, гарно
вишивати,
У вишиваночку вдягнеш
колись дитя
І будеш колискової
співати.
Усе повториться, таке
воно – життя.
Вчитель:
Вишивати нескладно і
кожен може навчитися, якщо захоче. Лише треба прикласти трішечки зусиль,
натхнення, любові та мати велике бажання і тоді вийде все просто чудово!
Майстерність сама прийде! І це заняття не тільки для дівчаток, з великою
майстерністю займаються вишивкою й чоловіки, вони вишивають не тільки рушники
та сорочки, але й картини, ікони. І це у них виходить дуже гарно.
Учениця 7:
Якщо людина хоче
вишивати,
Знайдеться в неї голка,
нитка, час…
Зуміє всі відтінки
підібрати,
Й шедеври вийдуть з-під
руки не раз.
Якщо людина хоче
вишивати,
Побачить в цьому радість
і красу.
І по узорах буде
мандрувати,
І вишиє на квіточці
росу,
І створить диво,
первозданну казку,
Їй усміхнеться сонечко в
вікні,
Бо відіб’ється і любов,
і ласка
У хрестиках на білім полотні.
Вчитель:
Якщо людина хоче
вишивати… Все залежить від її бажання, наполегливості, праці. Бо ж мудрий народ
каже: «Під лежачий камінь вода не тече», до всього треба докласти рук, розуму,
старання, бажання. «Без труда нема плода».
То ж давайте потрудимося трішечки і побачимо,
що ж у нас вийде сьогодні на білому полотні, тобто ми з вами вишиємо сорочку, орнамент якої ви будете створювати самі,
використовуючи кольори: червоний – якщо ви дізнались щось нове, синій – кого
зацікавило мистецтво вишивання, жовтий – якщо вам сподобався захід.
Мереживом виткане наше
життя,
Душею свій час
відчуваєш.
І буде настільки цікавим
буття,
Які в нього нитки
вплітаєш.
(учням роздаються різнокольорові
ромбики: червоний, синій, жовтий)
Дякую вам!
Я теж хочу прийняти участь у створенні вишиванки.
Я додаю червоний колір – тому що
при підготовці до цього заходу, я дізналась багато нового, синій – тому що я
теж зацікавилась мистецтвом вишивання, жовтий – тому що від співпраці з вами я
отримала задоволення.
Бачите, яка чудова вийшла у нас вишиванка….
Діти, пам'ятаймо:
Якою би не була в кожного з нас доля,
як би не складалися обставини життя,
яким би не було становище в Україні та у світі,
яка пора року не була би за вікнами наших осель,
нас поважатимуть доти,
доки ми поважатимемо самих себе,
доки ми пам'ятатимемо про своє коріння
і шануватимемо наші традиції!
Закінчуючи наш виховний
захід, хочеться подякувати вам, діти, за
увагу і побажати, щоб у вашому молодому житті більше переважав червоний колір -
ознака любові, щастя, радості, благополуччя.
