понедельник, 21 мая 2018 г.


ЕКСКУРСІЯ « ОПІШНЕ - ГОНЧАРНА СТОЛИЦЯ УКРАЇНИ »




                               19 травня 2018 року, учні 6-В та 9-Б класів, відвідали Національний музей-заповідник  українського гончарства в Опішному.

Опішне - старовинне козацьке містечко в Зіньківському районі Полтавської області. Воно розкинулося на семи мальовничих пагорбах понад річкою Ворскла.
Опішне – один із наймогутніших і найславетніших центрів культурної самобутності українців, всесвітньо відома столиця українського гончарства.
Упродовж трьох останніх тисячоліть на цій території інтенсивно розвивалося гончарство.
 Археологічні знахідки свідчать, що на цьому місці ще до нашої ери існувало кілька городищ. Однак перша писемна згадка про «український Рим» датована лише ХІІ століттям. 
З давніх-давен тутешні гончарі створюють кераміку, яку знають та цінують в усьому світі.
 Наприкінці 19-го, на початку 20-го століття в містечку працювали близько 1000 гончарів, продукція яких експортувалася майже на всі континенти.
 Головною туристичною родзинкою Опішні,  є Національний музей-заповідник українського гончарства в Опішному.
До складу музею-заповідника входять: безпосередньо музей українського гончарства, в експозиції якого просто неба представлені ексклюзивні авторські роботи опішнянських гончарів, а також майстрів з інших регіонів, які беруть участь у щорічних фестивалях монументальної керамічної скульптури. У виставковому залі представлені особливо цінні експонати, велика колекція книг про гончарство.
Нині музей-заповідник володіє найбільшою в Україні колекцією творів народних майстрів-гончарів та художників-керамістів (близько 55000).
У ній представлено творчі досягнення мистців усіх історико-етнографічних регіонів України, провідних національних шкіл художньої кераміки.
Не мають аналогів у країні та за її межами й музейна Національна галерея монументальної та садово-паркової глиняної скульптури, Галерея символічних панно провідних художників-керамістів і гончарів України та інших країн.
Опішненська кераміка стала своєрідним етнічним символом української культури, світовим мистецьким брендом.


 





























четверг, 17 мая 2018 г.


Свято вишиванки


Вишиванка -
символ Батьківщини


Мета: викликати у молодого покоління інтерес до історичного минулого, а саме до вишиванки, відновлювати національні традиції та впроваджувати їх у життя.

Україно моя вишиванко,
Ти мій рай, моя радість і доля.
Я без тебе, як день без світанку,
Я без тебе як жайвір без поля.



Вчитель:
17 травня 2018 року в Україні і світі святкують День вишиванки.
У культурі будь-якого народу є речі, які яскраво відображають його особливі національні традиції.
Вишиванка – це наша національна гордість. Споконвіку українські жінки та чоловіки шанували одяг, а особливо вишиту сорочку. Бо вірили, що вона захищає людину від усього злого. Вважалося, що сорочка, яка прилягає до тіла, є провідником магічної сили, що є у людині. А водночас – це і оберіг.
 Цей український оберіг пройшов крізь віки й нині символізує чистоту почуттів, глибину безмежної любові до Батьківщини. Українська вишивка, як і українська пісня, є знаковим для нашої традиційної культури. Без любові до них не станеш справжнім українцем і навіть не зрозумієш українську душу.
В народі кажуть: «Без верби і калини нема України!». До сказаного слід додати: «І без вишиванки», адже саме вишитий рушник і вишита сорочка по праву стали українськими народними символами-оберегами, що яскраво підтверджує народна мудрість: «Хата без рушників, що родина без дітей», «Рушник на кілочку хати — хата у віночку», «Не лінуйся, дівонько, вишивати — буде чим гостей шанувати».

Учениця 1:

Вишиванка - символ Батьківщини,
Дзеркало народної душі,
В колисанці купані хвилини,
Світло і тривоги у вірші.

Вишиванка - дитинча кирпате,
Що квітки звиває в перепліт,
Материнські ласки, усміх тата,
Прадідів пророчий заповіт.

Вишиванка - писанка чудова,
Звізда ясна, співи та вертеп.
Вишита сльозою рідна мова,
Думами дорога через степ.

Вишиванка - біль на п`ядесталі,
Слава, воля, єдність, віра - ми.
Журавлем курличе, кличе далі,
Стелить вирій взорами-крильми.


        Учень 1:
Якось Бог вирішив наділити дітей світу талантами.
Французи вибрали елегантність і красу, угорці - любов до господарювання, німці - дисципліну і порядок, діти Польщі - здатність до торгівлі, італійські діти одержали хист до музики... обрадувавши всіх, Бог раптом побачив у куточку дівчину. Вона була одягнена у вишиту сорочку, руса коса переплетена синьою стрічкою, а на голові багрянів вінок із червоної калини.І запитав її Бог:
 -Хто ти? Чого така сумна?
 Дівчина відповіла:
Я - Україна, а плачу я, бо стогне моя земля... Сини мої на чужині, на чужій роботі, а в своїй хаті немає ні правди, ні волі.
-Чого ж ти не підійшла раніше? Я всі таланти роздав. Не знаю чим можу зарадити твоєму горю?
Дівчина хотіла піти, але Бог зупинив її:
-Зачекай. Є в мене дар, який прославить твій народ на цілий світ. Від сьогодні все горітиме у твоїх руках. Візьмеш ти шаблю , і буде нескорений твій народ. Візьмеш плуг, і заколоситься на ваших полях жито-пшениця. А в хаті твоїй буде панувати краса і затишок, а пісня твоя звучатиме у віках. Все це стане можливим, дякуючи вірі твого народу у власні сили і бажанню працювати заради власного добробуту.
Взяла дівчина Божий дарунок, і відтоді славиться Україна своїми майстрами, а серед них ті, що присвятили себе мистецтву народної вишивки, художнього плетіння та іншим видам рукоділля.

Учениця 2:
Народна вишивка - це мистецтво, яке постійно розвивається. Це величезне багатство, створене протягом віків тисячами безіменних талановитих народних майстринь. Наше завдання - не розгубити його, передати це живе іскристе диво наступним поколінням.
Вічна пісня барв і кольорів.
Неповторна музика натхнення!
Шепіт трав і шелест яворів,
І дзвінкі турботи сьогодення.
Хрестиком покладено в рядки,
Посплітались, блиснуло веселкою
Ніжність материнської руки
Пісні ще весільної веселої.
Дух народу в колір заплете,
Проросте  і піснею і цвітом.
А над світом, гляньте, а над світом
Українська  вишивка цвіте!
Учень 2.
 З далекого минулого прийшло до нас рукоділля. Виникло воно з любові до рідної землі і батьківської оселі, зі спілкування з навколишнім світом та потреби не стільки бачити красу, а й творити її власними руками. Вишивання як вид мистецтва існує з незапам'ятних часів. Про вишивку згадується в Біблії та "Іліаді" Гомера. Нею, за свідченням Геродота, був прикрашений одяг скіфів. Арабський мандрівник X ст. у своїх розповідях свідчить, що руси теж носили вишитий одяг.
Учениця 3
Вишиванням споконвіку займалися жінки. Це чудово робила прекрасна Олена, винуватиця Троянської війни. Дар вишивання греки пов'язали з ім'ям мудрої богині Афіни. У середні віки вишивка стала улюбленим заняттям королев і принцес, придворних дам і черниць. У добу Відродження малюнки для неї робили Ботічеллі, Рафаель. Жаданою і дорогою гостею була вишивка і в селянській хаті. Вважалося, що вишивання,  благотворно впливає на  характер жінки, виховуючи такі риси, як терпіння, вправність, майстерність, художній смак, бо у вишивку кожна дівчина, жінка, вкладала свої почуття та мрії, щоб принести радість собі та людям.

Учень 3:
Вишивала сорочку мати,
Край вікна на стільці сиділа,
Та виносила часто з хати,
Щоб сорочка, мов сніг, біліла.
До схід сонця ішла полями,
Набирала ниток в долоні,
Їй клубок, межи трав, з шовками,
Явір гіллям котив червоний.
Брала мати нитки-проміння,
Полоскала у росах чистих
Та, поклавши їх на коліна,
Заспівала про шлях тернистий.
Довгі звуки в нитки вростали,
Проникали в квітки й листочки,
Розквітать на машинці стали,
Коли кінчила шить сорочку.

Учениця 4.
Я встану рано-вранці, на світанку,
Як спалахне на квіточці роса.
Вдягну найкращу в світі вишиванку
І оживе, засвітиться краса
В промінні сонця. І моя сорочка
У рунах, в квітах зразу оживе…
З чарівних квітів я сплету віночка
Й над світом щира пісня попливе.
Сорочка, що матуся вишивала,
Сердечко гріє, душу веселить.
Бо ж мама щастя-долю закликала.
Цей оберіг в житті нас захистить.

Учень 4:
 Перш ніж узятися за вишивання, дівчина мила руки, читала молитву. І лише тоді сідала до роботи. Борони, Боже, під час вишивання думати про щось погане, таїти злобу, сваритися. Адже на полотні складалася програма майбутнього подружнього життя.

Учениця 5:
Без рушників не обходилася жодна важлива подія людського життя-буття. Ними приймали немовля на світ. Рушником зустрічали і проводжа­ли гостей, накривали хліб, прикрашали ікони. Його брали в дорогу, щоб була легкою, ним проводжували у вічність.
Наш рушник - то пісня України,
Нашої священної землі.
В ній співають ранки солов'їні,
 Квітом розливаються гаї.
Наш рушник - то доля українська,
То дещиця вічної зорі,
Невмируща слава материнська,
Найсолодші спогади мої.


Пісня «Рушник вишиваний»


       Вчитель:
Народна вишивка - це мистецтво, яке постійно розвивається. От і сьогодні, уже в 21 столітті, народна традиція не зникає, а набирає обертів, популярності, стає актуальною і підсилюється сучасними формами одягу, новими узорами, взятими людьми все з тої живої Землі-матінки, з рідної природи.
 Народу дуже близькі і дорогі давні традиції, милі серцю вишиті рушники, доріжки, серветки, подушечки, килими, скатертини і штори, якими часто прикрашають оселі. То ж кожна хата відрізняється своєю самобутністю, власним баченням краси і затишку.
І коли все це вишите власними руками з любов’ю і добром, то в домі панує затишок, любов, хороша і благодатна аура. Та й сорочка-вишиванка сьогодні стала модною, її вдягають на свято і в будень, від малих дітей до людей поважного віку.

Учень 5.
А я іду по світу в вишиванці
Встає над світом щире сонце вранці
І землю гріє променем ясним.
А я іду по світу в вишиванці.
Я – українець! І горджуся цим.
В нас обереги вишивають здавна.
Така традиція в народі прижилась.
Вона прадавня, вічна й дуже славна.
В культурі й до сьогодні збереглась.
Ані вікам, ні моді не здолати…
Вона в людському серці і в душі.
У ній любові, мрій, надій багато
І ти традиції забути не спіши.




Вчитель:
А щоб не пропадали наші традиції, не канули в вічність, мені хотілося б, що б ви теж навчилися вишивати, щоб пройнялися душею до народної творчості, до вишивки, щоб своєю роботою уміли прикрасити і одяг, і взуття, і свій дім, щоб жилося у ньому гарно, щасливо та радісно.

Учениця 6:
Учись, дитино, гарно вишивати –
Це творчість і поезія душі.
У вишивці закладено багато…
Від неї відцуратись не спіши.
У ній краса, билина, дума й казка,
В ній подих вітру, шепіт квітів й трав,
Любов, турбота, ніжність мами, ласка,
Чарівність й диво сонячних заграв.
Учись, дитино, гарно вишивати,
У вишиваночку вдягнеш колись дитя
І будеш колискової співати.
Усе повториться, таке воно – життя.

Вчитель:
Вишивати нескладно і кожен може навчитися, якщо захоче. Лише треба прикласти трішечки зусиль, натхнення, любові та мати велике бажання і тоді вийде все просто чудово! Майстерність сама прийде! І це заняття не тільки для дівчаток, з великою майстерністю займаються вишивкою й чоловіки, вони вишивають не тільки рушники та сорочки, але й картини, ікони. І це у них виходить дуже гарно.

Учениця 7:
Якщо людина хоче вишивати,
Знайдеться в неї голка, нитка, час…
Зуміє всі відтінки підібрати,
Й шедеври вийдуть з-під руки не раз.
Якщо людина хоче вишивати,
Побачить в цьому радість і красу.
І по узорах буде мандрувати,
І вишиє на квіточці росу,
І створить диво, первозданну казку,
Їй усміхнеться сонечко в вікні,
Бо відіб’ється і любов, і ласка
У хрестиках на білім полотні.


Вчитель:
Якщо людина хоче вишивати… Все залежить від її бажання, наполегливості, праці. Бо ж мудрий народ каже: «Під лежачий камінь вода не тече», до всього треба докласти рук, розуму, старання, бажання. «Без труда нема плода».
 То ж давайте потрудимося трішечки і побачимо, що ж у нас вийде сьогодні на білому полотні, тобто ми з вами вишиємо сорочку, орнамент якої ви будете створювати самі, використовуючи кольори: червоний – якщо ви дізнались щось нове, синій – кого зацікавило мистецтво вишивання, жовтий – якщо вам сподобався захід.

Мереживом виткане наше життя,
Душею свій час відчуваєш.
І буде настільки цікавим буття,
Які в нього нитки вплітаєш.

 (учням роздаються різнокольорові ромбики: червоний, синій, жовтий)

Дякую вам!
Я теж хочу прийняти участь у створенні вишиванки.
 Я додаю червоний колір – тому що при підготовці до цього заходу, я дізналась багато нового, синій – тому що я теж зацікавилась мистецтвом вишивання, жовтий – тому що від співпраці з вами я отримала задоволення.
Бачите, яка чудова вийшла у нас вишиванка….

Діти, пам'ятаймо:
Якою би не була в кожного з нас доля,
як би не складалися обставини життя,
яким би не було становище в Україні та у світі,
яка пора року не була би за вікнами наших осель,
нас поважатимуть доти,
доки ми поважатимемо самих себе,
доки ми пам'ятатимемо про своє коріння
і шануватимемо наші традиції!

Закінчуючи наш виховний захід,  хочеться подякувати вам, діти, за увагу і побажати, щоб у вашому молодому житті більше переважав червоний колір - ознака любові, щастя, радості, благополуччя.

















среда, 16 мая 2018 г.

Міжнародний учнівський конкурс юних істориків «ЛЕЛЕКА – 2018»


    15 березня 2018 року в школі № 142 проходив міжнародний конкурс юних істориків «Лелека».

   Підготовили учнів до конкурсу вчителі історії Труш М.М. та Цепков Д.О.

   Юні історики показали хороший результат у змаганні.
Всього брали участь 45 учнів.


Серед них:
-  золоті дипломи отримали 17 учнів;



-  срібні дипломи – 11 учнів;
-  бронзові дипломи – 10 учнів;


-  звання учасника отримали 7 учнів

Вчитель Труш М.М.:
- золотих – 13;
- срібних – 9;
- бронзових – 3;
- учасники – 3 .

Дякую всім за участь,  бажаю нових перемог !