Доповідь

«Формування самоосвітньої компетентності учнів  на уроках історії»

                                                           Труш Марина Михайлівна,

вчитель історії та правознавства,

                                                                     вища кваліфікаційна категорія,

                                            вчитель-методист

Сучасна школа-це соціальний інститут, завдання якого – готувати учнів до життя.

З-поміж причин, які гальмують оновлення освіти, є односторонність, дисгармонійність, коли школярі замість цілісного соціокультурного досвіду засвоюють лише фрагменти його. Знаннєвий підхід до навчання не спроможний забезпечити ефективність процесу соціалізації особистості, що передбачає розвиток інтелекту, емоційної сфери, вироблення стійкості до стресу, упевненості в собі, позитивного ставлення до освіти і сприйняття себе та інших, виховання самостійності, автономності, формування мотивації, усвідомленої потреби в самоактуалізації, самовдосконаленні.

Отже, статус людини в суспільстві залежить від неї самої, а швидкоплинність соціального прогресу, динамічних змін викликає необхідність постійної роботи над собою, розвиток життєвої компетентності, посилення відповідальності молодої людини за своє майбутнє, за можливість досягнення життєвого успіху.

Ці проблеми сьогодні стоять перед освітніми закладами, діяльність яких у розвитку життєвої компетентності учнів є не досить ефективною. Саме тому у значної частини нашої молоді, яка закінчує школу, спостерігаються:

• несформованість активної громадської позиції, політичного мислення й політичної культури;

• низький рівень життєвої компетентності, використання знань як інструменту розв'язання життєвих проблем, аналізу нестандартних ситуацій.

Компетентісний підхід покликаний подолати прірву між освітою й потребами життя. Ідея компетентісно спрямованої освіти органічно пов'язана з тими педагогічними прецедентами, де утверджуються такі суспільно значущі цінності, як свобода вибору, творчий продукт, життєвий досвід, проектна діяльність учнів.

Що ж таке «компетентність»?

Компетентність — це підхід до знання як інструменту розв'язання життєвих, проблем, прийняття ефективних рішень у різних сферах життєдіяльності людини.

Це поняття розкриває якісно нові перспективи розуміння місії школи, життєвих результатів освітньої діяльності.

Компетентність формується у процесі навчання і виховання не лише в школі, але й під впливом сім'ї, друзів, роботи, політики, релігії, культури тощо.

Саме тому реалізація компетентнісного підходу залежить від освітньо-культурної ситуації, в якій живе і розвивається школяр.

Загальною потребою сучасної школи є створення умов, за яких кожен учень мав би змогу навчатися самостійно, здобувати необхідну інформацію, використовуючи її для власного розвитку, самореалізації, для розв’язання існуючих проблем. Самостійно здобувати знання-це один із пріоритетів підвищення якості освіти.

Яким чином це має відбуватись?

1. Формувати загальнонавчальні вміння учнів як основу самоосвітньої  діяльності.

2. Стимулювати пізнавальний інтерес учнів.

3. Практикувати диференційовані домашні завдання та прийоми випереджального навчання.

4. Залучення дітей до виконання творчих завдань та участі в інтелектуальних заходах.

5. Проведити розвивально-пізнавальні ігри.

6. Залучити дітей до гурткової роботи.

Нові умови життя потребують нового мислення, нової культури, діяльності, а звідси — якісно іншого рівня освіченості, здатності до постійного оновлення знань, тобто вміння вчитися упродовж усього життя. Національна доктрина розвитку освіти якраз і вказує на формування у підростаючого покоління навичок самостійного і наукового пізнання, самоосвіти і самореалізації особистості.

 І дійсно, сучасний випускник загальноосвітньої школи не завжди відповідає вимогам життя.

Лише готуючи особистість, здатну до самоосвіти, сучасна школа може реалізувати модель випускника, спроможного до самостійного розв'язання власних та глобальних проблем, здібного до творчості, саморозвитку та самореалізації, розширення кругозору, пошук нових знань, розвиток умінь самостійного здобуття інформації стали актуальною потребою сучасності.

Отже, самоосвіта — це цілеспрямована, вільна та самостійна пізнавальна діяльність, спрямована на задоволення інтересів, потреб людини в пізнаванні оточуючого світу.

Самоосвіта — складний вид систематичної пізнавальної діяльності, підчас якої людина сама ставить перед собою пізнавальні цілі й завдання, визначає шляхи їх досягнення, контролює хід самостійної роботи щодо набуття знань і сама оцінює їх результати.

Сьогодні ми розглядаємо освіту та самоосвіту, навчання та самонавчання як єдиний цілісний процес, що дає змогу учням розвиватися адекватно своїм можливостям.

 Отже, саме в школі необхідно закласти ті основи самостійної роботи, що дають можливість самостійно набувати знань.

 Практика показує,  що в процесі самоосвіти учні мають труднощі, які помітно знижують інтенсивність самоосвітньої роботи:

- відсутність у школярів умінь та навичок самостійної розумової роботи;

- невміння систематизувати отриману інформацію

Таким чином, проблема формування готовності до самоосвіти зводиться до виховання в особистості прагнення до постійного вдосконалення своїх знань, умінь самостійно здійснювати пізнання та його організовувати.

Самоосвітня компетентність учнів складається з таких компонентів, як:

• розуміння власних потреб на підставі самоаналізу, самопізнання;

• уміння розв'язувати проблеми на основі отриманих самостійно знань;

• організація власних прийомів самонавчання;

• упорядкувати власні знання, знаходити зв'язки між ними;

• уміння долати труднощі, невпевненість;

• представлення, обгрунтування та захист отриманого результату;

• постійний самоаналіз та самоконтроль за самоосвітньою діяльністю.

Самоосвіта розпочинається тоді, коли учень на основі знань і вмінь, отриманих в процесі навчання, усвідомлює нестачу існуючих знань для вирішення конкретної проблеми. Необхідно створювати саме такі ситуації, котрі сприяють самостійному пошуку знань, розвивають ініціативу, звернення до додаткових джерел інформації, формують самостійність.

Не всі учні вміють знаходити додаткову інформацію, користуватися каталогами, складати плани, таблиці, конспекти.

Серед причин труднощів у навчанні можна виділити:

- слабку силу волі;

- неуважність на уроках;

- не вміють раціонально розподіляти свій час,

- не можуть контролювати свою діяльність.

Щоб запобігти таким недолікам, необхідно сприяти формуванню особистості, яка володіє навичками самоосвіти.

Спроби оволодіння цими знаннями слід закласти в шкільні роки, а саме:

- вміння працювати з текстом;

- вміння шукати інформацію;

- володіти різними способами обробки інформації.

Багатьом відома така притча:

Звернувся до монаха бідняк: - Дай мені риби! Я голодний. Монах мовчки віддав йому вудку.

Повчальний характер притчі зрозумілий: треба давати не стільки їжу, скільки засіб її добування, а в нашому випадку потрібно навчити дитину вчитися.

Які ж прийоми формування самоосвітньої компетентності

можливі на уроках історії

Була запропонована учням анкета щодо вивчення рівня самоосвітньої компетентності.

Моніторингові дослідження виявили, що дітям складно самостійно оцінювати свою навчальну і самоосвітню діяльність, планувати її та виконувати.

Вміння краще самоорганізуватися є в учнів, які  беруть участь в олімпіадах, турнірах, МАНу.

Моє завдання — зацікавити всіх.

 Не всі учні вміють знаходити додаткову інформацію, користуватися каталогами, складати плани, таблиці, конспекти.

Головним мотивом самоосвіти учнів є пізнавальний процес. Якщо яке- небудь завдання, чи умови роботи не мають пізнавального інтересу, не сприяють розвитку фізіологічних та інтелектуальних особливостей учнів - значить предмет не викликає в учнів зацікавленості в його вивченні, а значить самоосвіта учнів буде відсутня як така.

 На уроках використовую такі короткочасні форми самостійної роботи:

- історичне фото, бліц-тест,

- графічний диктант, історичний диктант,

- історична естафета та способи перевірки самостійної роботи:

   а) самоперевірки,

   б) перевірка викладачем,

   в) розшифрування слів,

   г) взаємоперевірка,

   д) допомога консультантів.

 Підручник є головним посібником для учнів, найважливішим джерелом їхніх знань. Основна робота з підручником ведеться вдома, але за результатами анкетування 61% учнів вдома користуються Інтернетом.

Використовую в роботі  на уроці  пам'ятки, алгоритми, творчі домашні завдання. Навчаю аналізувати прочитане, робити висновки та інше.

Отже, в результаті роботи учень усвідомлює, що самоосвітня діяльність відрізняється від навчальної тим, що  вона є пошуковою, а її результат - це розв'язання проблемних ситуацій.

Самоосвіта завжди здійснюється при високому рівні активності, вона пов’язана з наявністю позитивних емоцій.

Таким чином, формування самоосвітньої компетентності учнів-шлях до розвитку інноваційної освіти.